Найгірші в мене справи із літературою, бо я, схиляючи голову у великому соромі, практично нічого ніколи не читала підчас навчання. Взагалі-то, виїжджала на знаннях сусідів та на тому, що чула на уроці, коли ми дискутували з приводу творів.
Отже, займаюсь я із репетитором. Вирішили почати з програми десятого класу, сподіваючись, що хоч щось в моїй атамі таки залишилось. Виявилось, що практично нічого. Тоді репетитор дала мені книжку із стислими переказами головних творів Івана Франка (великого Каменяра української літератури).
Ось щойно прочитав поему «Мойсей»... Сиджу у шоку.
Сподобалось. Дійсно сподобалось.
Хоч це й стислий переказ, але для стислого – досить розгорнутий, із багатьма цитатами. Загалом, в цій поемі йдеться про сорокарічну подорож євреїв по пустелі, про Мойсея як про лідера нації. Підтекст же у цьому творі – сучасний Франку український народ; автор проводить паралель між українською нацією та єврейською – боротьба за свободу та інше. В наш час ця поема набула ще більшої актуальності та, навіть, ще більшого політичного сенсу – проблема лідера нації стала, напевно, найболючішою для сучасних українців.
Але це все загальні фрази, які мені знадобляться саме на екзамені. Щодо мого персонального враження... Мені запали в душу оці строки, які промовляє Єгова (Бог) у відповідь до сумнівів Мойсея та його непрощенну, хоча й хвилинну, недовіру, обіцяючи, що вже побачивши обіцяний край, пророк не вступить до нього і вмре перед самим порогом:
«Тут і кості зотліють твої
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
І вмирають на шляху!»
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
І вмирають на шляху!»
Та й закінчується поема красиво:
«І підуть вони в безвість віків,
Повні тугу і жаху,
Простувать в ході духові шлях
І вмирати на шляху...»
Повні тугу і жаху,
Простувать в ході духові шлях
І вмирати на шляху...»
Дійсно... як часто ви «вмираємо» на шляху… Йдемо, йдемо до мети, але починаємо сумніватися і... все. Знаєте, я, коли ще вірила в свій літературний талант та хотіла написати роман «Ястреб или Баллада о крыльях», як раз хотіла написати про сумніви, про те, як вони руйнують плани та як можуть зруйнувати навіть усе життя…
Ненавиджу сумніви. Стільки часу на них витрачається, а результат тільки погіршується. Звісно, бувають позитивні сумніви, але ми більш любимо називати їх тоді не сумнівами, а розмірковуваннями.
Зображення українського народу також зачепило. А найсумніше те, що ця картина й досі актуальна…
«Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!»
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!»
Цікавим елементом поеми є притча, яку розповідає Мойсей народові, що зневірився у ньому та почав вважати його лжепророком. У цій притчі-казці говориться про те, як дерева вирішили вибрати собі короля. Зверталися до кедру, до пальми, до рожі, до берези, до дуба – але усі відмовлялись, кажучи, що їм й так добре. Тоді, жартуючи, хтось запропонував зробити королем терен. Він погодився і промовив ось такі чудові рядки:
«Я ні станом високий, як кедр,
Ні, як пальма, вродливий,
Я не буду, як дуб, самолюб,
Як береза, тужливий.
Здобуватиму поле для вас,
Хоч самому не треба,
І стелитися буду внизу,
Ви ж буяйте до неба.»
Ні, як пальма, вродливий,
Я не буду, як дуб, самолюб,
Як береза, тужливий.
Здобуватиму поле для вас,
Хоч самому не треба,
І стелитися буду внизу,
Ви ж буяйте до неба.»
Ось так. Ось таке утопічне зображення ідеального вождя народу...
Так, тут мені, здається, треба зупинитися, бо інакше я знов почну говорити про нашу владу, а це тема нескінченна та болюча.
Отже, взагалі-то, я просто хотіла сказати, що «Мойсей» Франка мені сподобався. Треба буде обов’язково знайти його у повному варіанті та прочитати.
P.S. Господа россияне, скажите, только честно, кто-то хоть что-то из вышеизложенного понял?